У давнину на Водохреще у Рівному був військовий салют та випускали у небо голубів
Третій празник, як співається у старовинній колядці, Святе Водохреще, завершує низку різдвяно-новорічних свят. Відзначають його, як і Різдво, три дні. Розпочинає Водохреще пісна кутя на так званий Другий Свят-вечір 18-го січня, 19-го - день самого Водохреща або Йордан, і наступний день, 20-го січня - Іоанна Предтечі. Сучасні рівняни, які із здобуттям Україною незалежності отримали можливість вільно справляти усі релігійні свята, зазвичай на Водохреще відвідують храми та несуть додому набрану освячену воду. У цей день також відбуваються традиційні уже зимові купання у відкритих водоймах. Утім, для багатьох мешканців обласного центру третій різдвяний празник зводиться в основному до того, аби набрати у пляшку освяченої води. Зовсім не так було у давнину.
На Устю — воду святити
Рівняни у давнину, як й інші православні, ревно вірили у те, що на Водохреще вода у річках і озерах стає цілющою. За повір'ями, вона може зберігати свіжість упродовж року. Відтак вважалося, що навіть ті, хто з якихось причин не відвідав святкове богослужіння та освячення води, міг набрати її будь-де. У Рівному, як пригадують старожили, здавна на Водохреще містяни збиралися на березі Усті. Це була дуже гарна й пишна подія. Напередодні святкування обирали безпечне місце на річці й облаштовували його до урочистого обряду. Причому усіма цими приготуваннями опікувалися члени церковної громади-чоловіки. Освяченню води передувала урочиста літургія у православних храмах міста і велелюдний хресний хід до річки. Окрім ікон та церковних хорогв учасники процесії несли запалені три свічки, перевиті висушеними волошками, чебрецем — так звані трійці. У момент, коли священик занурював хрест у воду, церковний хор виконував релігійні піснеспіви, парубки випускали у небо спеціально принесених голубів, а місцеві мисливці салютували з рушниць. Декотрі старожили пригадують, що в урочистостях брали участь і польські військові, які в момент освячення води салютували холостими пострілами з гвинтівок.
а, як розповідають старожили, запливи не були такими масовими, як нині. Це було незвичне видовище. Тому після освячення води в річці й після того, як усі охочі набрали цілющої вологи, присутні не поспішали розходитися додому. Попереду був заключний акорд обрядової церемонії — купання у крижаній ополонці. Сміливців зазвичай знаходилося небагато. Інколи бувало й так. Хтось із парубків чи чоловіків, роздягнувшись, сідав на край ополонки, спустивши у воду ноги. Двоє інших брали його за руки й під схвальні вигуки присутніх занурювали в крижану купіль. Тривало таке купання доти, доки “морж” не починав волати, щоб його витягували. Тоді сміливцю наливали келишок горілки (чого категорично не можна робити, як вважають сучасні “моржі”), й він, ковтнувши її й цокаючи зубами від холоду, швидко одягався. Хоча охочих до таких морозних купань було у давнину небагато, люди вірили, що завдяки такій процедурі можуть уберегтися упродовж року від різних недуг.
Молоді дівчата йшли до ополонки чи краю річки, щоб, зачерпнувши цілющої води, вмитися нею, аби були рожевими щічки й білим личко. За спогадами старожилів міста, такі святкування на Водохреще відбувалися аж до кінця 30-х років минулого століття, доки в місто не прийшла радянська влада.
За святкування Різдва — комсомольський квиток на стіл
Після 1939 року, коли Рівне стало обласним центром радянської України, комуністична пропаганда узялася викорінювати релігійні вірування зі свідомості громадян. Однак фашистська окупація міста 1941-1944 років перешкодила цьому процесу. На окупованих територіях німці масово відкривали церкви й не перешкоджали справлянню релігійних обрядів. За архівними даними, на Рівненщині було відкрито 438 храмів.
Відтак, у місті релігійні свята поступово ставали не такими масовими й зосереджувалися в основному на церковних подвір'ях. У 60-70-ті роки до справи обмеження поширення релігії серед населення, особливо серед дітей і молоді, долучилися не лише партійні, а й комсомольські організації. Чимало рівнян старшого покоління пам'ятають, як у ті часи на Різдво, Великдень, Водохреще, Трійцю комсомольські активісти та шкільні й інститутські викладачі влаштовували справжнісінькі засідки біля міських храмів, де буквально виловлювали дітей і молодь, які прийшли з батьками на богослужіння. Тих, хто попався, потім усіляко соромили на комсомольських зборах і піонерських лінійках. Бувало, за відвідання богослужінь виключали з партії й комсомолу, знімали піонерський галстук. Тому рівняни, котрі мали рідню у селах, воліли на великі релігійні свята виїздити саме туди. Сільська комуністична влада була більш поблажливою до релігійних потреб громадян.
У 1964 році радянська газета “Правда” писала: “Перша Всесоюзна нарада з питань нових обрядів привернула увагу партійних, радянських органів, науковців до важливої проблеми викорінення залишків віджилого побуту, які підтримували церковники і які стояли на перешкоді інтенсивному процесу творення і впровадження у життя та побут трудящих таких свят і обрядів, які підвищують їх трудову і політичну активність”. Компартійці закликали впроваджувати “пролетарську обрядовість”, з “правильними” колядками та щедрівками - про всюдисущу партію, нову радянську людину й вільну працю.
З 70-х років і аж до розвалу Союзу при Раді міністрів УРСР та облвиконкомах працювали спецкомісії з радянських традицій, які займалися розробкою, методологією та впровадженням так званих нових радянських обрядів у життя.
Проте, як не намагалася радянська влада викорінити створюваний народом століттями духовний спадок, зробити цього так і не вдалося. І нехай нині деякі релігійні обряди дещо трансформувалися, але вони живуть і шануються сучасними рівнянами.
(с) Світлана Калько
Фото 40-х років з архіву бурмістра міста Рівне Полікарпа Бульби.
Немає коментарів:
Дописати коментар